Пегас попутал
Инок59
Наваждение два месяца ни строчки,
Знать в три горла, ханку жрал Пегас.
Тормошил его заразу днём и ночью,
Хоть куплеты надиктуй мне про цветочки,
Но он щерился ехидно, не сейчас.
А потом видать обдолбанный рекламой,
Шо течёт из зомбоящика рекой.
Чушь понёс про кандидатов и программы,
Всё пытается понять хто самый, самый,
Крылья распушил и рвётся в бой.
Я ему шепчу заткнись ублюдок,
Нет альтернативы ни хрена.
Ждать экономического чуда,
От элит, что продались иудам,
Столько лет:- устала вся страна.
Мы привыкли:- дураки, дороги,
Нас другой бодягой не проймёшь.
Ты сакральность гривою не трогай,
Вольнодумцы все у нас в остроге,
Скрепами придавлены:- вот тож...
Нам вещають мол живём в осаде,
Мол война и давится брожение.
Токмо не пойму я Бога ради,
Народ нищий, а жируют б...ди,
И военного не видно положения.
Нет кадыть в опасности отчизна,
Грех не затянуть и поясок.
Но чиновники живут при коммунизме,
Привилегии отдать:- не в этой жизни,
И чуть что, на запад марш бросок.
Судьи, депутаты, демократы,
И кругом нельзя, не смей, не трожь.
В СМИ лишь сериалы, да дебаты,
Секс, боевики, иллюминаты,
Страшно жить, порой бросает в дрожь...
* * *
Обесценив наших предков жертву,
Предав совесть, честь своей страны.
Мы мамоны пожинаем мерзость,
И пока духовно не воскреснем,
Будем под пятой у сатаны
Дорогие читатели! Не скупитесь на ваши отзывы,
замечания, рецензии, пожелания авторам. И не забудьте дать
оценку произведению, которое вы прочитали - это помогает авторам
совершенствовать свои творческие способности
Поэзия : Моя молитва - Левицька Галина Цей вірш був написаний за кілька годин до народження мого найменшого сина Михайла. В 13 год. мені робили “кесаревий розтин”, бо сама я його народити не могла. Чоловікові лікар сказав, що не гарантує ні моє життя, ні життя дитини. Я про це не знала, але відчувала, що проходжу по грані. Молилася за життя дитини. Просила у Бога, навіть якщо мені не судилося жити, щоб Він дав мені знати, що мій синочок живий!
Під час операції я враз відчула себе. Це було дивне відчуття: тіла не було, спробувала ворухнути руками — рук немає; спробувала ворухнути ногами —ніг немає; спробувала відкрити очі — лиш миттєвий зблиск світла. Але я була!!! І ні болі, ні страху. Лиш спокій… Потім почула голоси:
-Хто там в неї? (Голос професора Григоренка)
-Хлопчик, хороший, здоровий!
-Скільки в неї вдома?
- Шестеро…
-Це сьомий. Восьмого не буде…
Я не могла в ту мить задуматись над почутим, бо відчула, що кудись відпливаю… Але в серці була вдячність Богові за почуту вісточку про сина…
Я дякую Богові за його милість і любов. Він подарував моєму синові життя! Він зберіг і моє життя,давши мудрість лікарям під час операції: коли почалася дуже сильна кровотеча при розтині матки, професор прийняв рішення зробити ампутацію частини матки. І кровотечу вдалося зупинити.
Це було сім років тому. Михайлик в цьому році закінчив 1-й клас.
